Афганістан – мій біль, моя пекуча рана
Ти – вічний біль Афганістан.
Ти – наш неспокій.
І не злічить глибоких ран
В борні жорстокій.
І не злічить сліз матерів, дружин, дітей –
Не всі вернулися сини із тих ночей…
Цими словами учні 11-А,Б розпочали годину - пам'яті, присвячену 30-ій річниці виведення військ з Афганістану, щоб вшанувати пам'ять тих, хто поліг в афганських ущелинах та вклонитися тим, хто прийшов з війни живим. Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями, вони свято вірили, що виконують свій інтернаціональний обов’язок, вони вірили, що несуть визволення народу Афганістану, вірили, що йдуть не воювати, а захищати нове життя.
Вчитель історії Дереженко Оксана Миколаївна наголосила, що найстрашніше і найбезглуздіше в світі – це війна. Гинуло покоління, народжене у 60-х. За кожним воїном-афганцем – свій життєвий подвиг. Дорогою ціною розплачувались наші юнаки за все. А ціною було життя і як страшно, коли не хочеться помирати в 18-20 років, коли ще тільки починається життя…
Ніколи не повернути тих, хто навіки залишився на війні, для кого вона ніколи не закінчиться. І, здається, навіки крейдяний пил і пісок посіли в молодих чубах воїнів — інтернаціоналістів. Гірка пам'ять війни! Вона ніколи не згасне. Вона ятрить мозок, збуджує уяву…
Багато дізналися діти з презентації та відеофільму «З історії про Афганську війну», прослухали пісні Назарія Яремчука «Афганістан», Олександра Розенбаума «Чорний тюльпан», Христини Панасюк «Дай боже сили нашим солдатам».
Хвилиною мовчання вшанували всіх, хто не прийшов з тієї страшної війни.
Директор Сільвертюк Валентина Анатоліївна подякувала організаторам та учням за гарно проведений захід, побажала мирного неба та світлого майбутнього випускникам.
О, Україно! Ніжно пригорни
Усіх живих своїх синів, як мати,
Щоб ми уже не бачили війни,
Не чули щоб ніколи звук гармати
Бажаємо всім здоров’я, щастя, миру, душевного спокою, злагоди, добробуту у великому домі, який зветься Україна!
Валентина Михацька, бібліотекар І категорії ліцею №4 міста Новограда-Волинського
